12 січня - 390 років від дня народження Шарля Перро "У колі казкових героїв Шарля Перро " В одному із найбільших і найкрасивіших міст у світі — Парижі (столиці Франції) — 12 січня 1628 року народилися близнюки. Подружжя Перро вже виховувало чотирьох синів. Батько, впливовий адвокат Фернан Перро, вирішив назвати новонароджених на честь французьких королів: Шарль та Франсуа. Та через півроку маленький Франсуа помер. Дитинство Шарля було цікавим. Років з 6-ти він навчився від мами читати. Першу чарівну казку хлопчик почув від своєї няні. Йому настільки сподобались чарівні казки, що він готовий був слухати їх знову і знову. Він навіть спробував разом зі старшими братами написати свою казку. І називалася вона «Кохання лінійки та компаса». Шарлю було 8 років, коли його віддали на навчання в коледж Бове, який був розташований недалеко від будинку родини Перро. Спочатку Шарль відставав у навчанні. Він став мовчазним, усього боявся. Навчання було для нього справжнім випробуванням. До 13 років коледж Бове був для Шарля справжнім жахом. В нього тут не було друзів, бо однолітки сторонилися його, але не чіпали, тому що в цьому ж коледжі навчалися старші брати Шарля, які могли за нього заступитися. Але згодом він став майже найкращим учнем. Та через складний характер Шарлю довелося залишити коледж і навчатися самостійно. Майбутній казкар закінчив коледж на відмінно. Батько наполягав, щоб син одержав юридичну освіту. І хоча Шарль мріяв стати письменником, після закінчення університету працював в паризькому суді адвокатом. Однак Шарль бачив, що не може протистояти несправедливості. Через 5 років пішов з адвокатури. Перро почав писати поеми, присвячені королеві. Правда, ще в коледжі він писав вірші. Йому дуже подобалася антична література. І він з братами зробив переклад на французьку «Енеїди». Молодого юриста помітили, і міністр фінансів Ніколо Фуке запросив Перро на роботу. Шарль служив при дворі Людовика XIV. Король був задоволений його службою і навіть інколи радився із Шарлем. Перро розбагатів, став членом Французької академії наук, але й надалі свої придворні обов'язки поєднував з літературною діяльністю. Творчий спадок Шарля Перро великий. Він працював над створенням «Всезагального словника французької мови». Його перу належить робота «Великі люди Франції», написані статті, книги, мемуари, поеми у віршах, багато поезій. І хоча писав Шарль багато і в різному жанрі, основним жанром його творчості стала чарівна казка. До нього спеціально для дітей ніхто не писав. І це, напевно, найбільша заслуга Шарля Перро — його казки поклали початок дитячої літератури як окремого жанру. Перші свої казки Ш. Перро написав у віршах, які закінчував повчальними віршованими рядками. Наприклад, казка «Червона Шапочка» містила віршик, який давав дівчатам настанову, що небезпечно слухати лихих людей. Потім казки Перро почали друкуватися без повчальних додатків, бо вони були зайві. Читачі й самі добре розуміли, що хоче сказати казкар своїми творами. Звісно, казки Шарль Перро вигадував не сам. Деякі пам'ятав з дитинства, про інші довідався протягом життя, адже писати казки письменник почав вже у 68 років. Казки Шарля Перро — літературні, створені за сюжетами європейського фольклору.































Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.

Зображення
Докладніше