6 січня-185 років від дня народження Степана Руданського. "Чарівна скарбничка співомовок"(асорті співомовок). Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії. Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем. У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок. Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською. Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова. У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав 6 балад, яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання. Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі. Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати. ПОЧОМУ ДУРНІ «Де бував-пробував? Розкажи, Іване!» «Та вже де не бував, всюди бував, пане! Був не раз у Криму, бував і в Полтаві, ходив раз у Москву, бував і в Варшаві». «А почім у Москві Дурні продаються?» «Та навгад не скажу, які попадуться: Як мужик — так мужик, його й не питають, а пани — все пани, з ціни не спадають!»






























Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше