15 жовтня-205 років від дня народження Михайла Лермонтова."Під вітрилами поезії"(виставка-поетичне досьє).1. Михайло Лермонтов був не тільки чудовим поетом, але і відмінним художником, а також прекрасно розбирався в математиці. 2. Бабуся Єлизавета Олексіївна дуже любила маленького Мішу і його вихованням займалася особисто сама. Будучи представницею багатого роду, вона могла дозволити давати Мишку все що завгодно і оплачувати дороге навчання. Батькові це було не по кишені і він погодився з Єлизаветою Олексіївною, що до 16 років вона буде займатися його вихованням, але при цьому вона повинна в усьому з ним радитися. До речі саме бабуся дала онукові ім’я Михайло. 3. Чи знаєте ви, яке прізвисько отримав М. Лермонтов від своїх родичів? Виявляється, його називали Мішель. Те невелике коло друзів, яке він мав, так само зверталось до нього, як до Мішель. 4. Лермонтов не був привабливим і статним чоловіком. Був особою, що не запам’ятовується, малого зросту, грубі риси і рання лисина – ніхто б і подумати не міг, що за всією цією непривабливістю ховається талант. До речі кажучи, сам Мішель також не вважав себе гарним. Більш того, досить часто від нього можна було почути слово “виродок” по відношенню до своєї персони. 5. “Цинік, злий і упертий”, – такий характер мав знаменитий письменник. Його не любили і не приховували цих почуттів. Навіть найближчі і приближені до персони Мішель відзивалися про нього не занадто утішно. Що вже і говорити, ні про яке почуття гумору, радості у очах і хоч якесь щастя на обличчі Лермонтова за його роки не було видно жодного разу. 6. Лермонтов вважав себе гурманом у вишуканій їжі. Однак, слова не відповідали дійсності. Для того, що б це довести і висміяти письменника, його друзі одного разу вирішили злісно пожартувати над ним, надавши йому можливість скуштувати пиріжки з тирсою. На їх велике розчарування жарт не вдався – Лермонтов з’їв декілька і їв би ще, якби його не зупинили. Дізнавшись про те, як пожартували над ним, Мішель лютував з усієї сили. 7. Мішель був небайдужий до весіль інших людей. Ось тільки ним керували в той момент погані бажання – розвести пару і зруйнувати весільний процес. 8.Михайло Лермонтов ніколи не чинив опір тому, які знаки і труднощі давало йому життя.В усьому цьому він бачив щось містичне і з гордістю хотів пройти усі випробування долі. 9. У Лермонтова була цікава забава – розлучати шлюби які збирались побратися. Він просто зображував із себе закоханого в чужу наречену, і обсипав її квітами, віршами та іншими знаками уваги. Іноді погрожував, обіцяючи покінчити з собою, якщо його «любов» вийде за іншого. При цьому, як тільки передбачуваний шлюб остаточно розпадався,винуватець всього цього швидко ставав байдужий до дами. А бувало, що відкрито заявляв про розіграші, при цьому сміявся «жертві» в обличчя … 10. Життя М. Лермонтова була занадто коротке. Він пішов з життя будучи зовсім юним – 26 років. Загинув Мішель на дуелі. За все життя Лермонтов брав участь у трьох дуелях, ще чотири вдалося уникнути, завдяки здоровому глузду оточуючих.




















Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше