13 листопада-130 років від дня народження Остапа Вишні ."Посміхнімось щиро Вишні!"(виставка-сміхотерапія).Про гумориста рідко згадують, приділяючи йому увагу лише в офіційній літературі. Хоча насправді свого часу книжки автора займали друге місце по продажам після Шевченка. Його життя було сповнене веселих історій, які слідували за ним усюди невпинно. Є кілька версій того, чому письменник Павло Губенко вирішив обрати для себе такий «ягідний» псевдонім. Співробітники музею Остапа Вишні вибір імені письменником пояснюють любов’ю до творчості Миколи Гоголя, зокрема, захопленням романом «Тарас Бульба». Вибір прізвища пов’язують з банальною любов’ю до цих ягід. Згідно з іншою версією, вибір пояснюється звичайним приємним звучанням псевдоніма. Деякі експерти бачать у прізвищі захоплення творчістю Шевченка, в знаменитому творі якого фігурують ці дерева разом з хрущами. Народжений в багатодітній родині майбутній письменник ще з дитинства зрозумів цінність життя, людських відносин. При першій нагоді він приєднується до визвольного руху українського народу. в сім’ї Павло був другою дитиною. Очевидці розповідають, що син на вигляд був дуже схожим на матір – рудим і гострим на язик. Односельці розповідали, що Параска добре співала і цікаво розмовляла – жартами-примовками так і сипала. Гумориста також можна назвати яскравим прикладом того, як безжальна більшовицька система може зломити людський дух. Платою за звільнення з концтабору, де літератор відбув 10 років, для Вишні стало написання контраверсійних фейлетонів з висміюванням діяльності УПА, Степана Бандери, Симона Петлюри та інших. Відразу ж після звільнення Вишня пише фейлетон «Самостійна дірка», паралельно переїжджаючи в престижну квартиру в Києві. Знайомі з Вишнею люди назвали фейлетон «голосом гумориста з могили». Компанією в полюванні письменникові часто були Максим Рильський і Петро Дорошко. Могла взяти в руки зброю і дружина письменника, стріляла переважно по мішенях.Остапа Вишню також можна віднести до числа людей, яким доля наказала народитися в невідповідний час. Сатирична творчість письменника раннього етапу відрізняється душевністю, яскравими емоціями, після звільнення з ув’язнення твори носять характер скоріше декларативний. Письменник змушував українців поглянути на самих себе з боку. Висміюючи всі негативні риси нації, він прагнув допомогти співвітчизникам позбутися вад, оскільки любив країну і людей дуже сильно. Розповідають, що свої твори на виступах Остап Вишня читав абсолютно рівним тоном, без мінімальної акторської гри, але аудиторія однаково реготала до сліз Одна з розповсюджених розповідей про Остапа Вишню пов’язана, як не дивно, зі спробою його страти. Відомим був той факт, що цікаві та гумористичні оповідання жахливо дратували радянське керівництво. За це Остапа й намагалося знищити тодішнє правління комуністичного проросійського режиму. В 30-х роках він був заарештований та звинувачений в підготовці замаху на партійного “боса” Постишева. І коли слідчий НКВС спитав у письменника, чи знає він, за що його заарештували, митець відповів: “Чому б вам не звинуватити мене у зґвалтуванні Клари Цеткін?”. За це його, звичайно, не посадили, але замах на вбивство партійного керівника приписали. Взагалі життя Остапа було збігом комічних випадковостей. Самого Постишева вже через декілька років звинувачують у зраді та вбивають. Самого ж Остапа відправляють у заслання, куди приходить наказ його розстріляти. Та тут знову втручається доля. Виконання затягується через погодні умови і поки готується кара, керівника табору самого відправляють на страту, а документи та наказ про покарання зникають. Ще одним цікавим фактом з життя письменника є його кар’єра медичного брата. Маючи неабиякий хист, він врятував життя багатьом людям, хоча так і не став професійним лікарем, присвятивши своє життя літературі. Цікаві факти про Остапа Вишню у Остапа Вишні було шістнадцятеро рідних сестер і братів за освітою – військовий фельдшер є засновником нового жанру – усмішка. Він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» більш українське від «фейлетону» псевдоним “Остап Вишня” вперше з’явився в 1921 році письменника називали “найбільш знаним в Україні після Шевченка і поруч із Леніним” був редактором відомого гумористичного журналу «Перець» найперша книжка, яку прочитав письменник була «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя найближчий друг Остапа Вишні – М. Рильський. Товаришував з М. Хвильовим та М. Кулішем також письменника називають дуже хорошим другом. Відомо, що у 1931 році, після арешту Максима Рильського, не боячись накликати на себе гнів з боку НКВС, Вишня кинувся на допомогу родині поета, поїхав до Києва з Харкова. Після звільнення Рильського з ув’язнення Вишня просто забрав друга до себе додому на кілька тижнів для відпочинку. Про своє покликання в житті Вишня говорив, що хоче тільки, щоб його народ посміхався, щоб хоча б одна зморшка на чолі українців розгладилася. У той же час люди, які знали письменника, стверджують, що після повернення із заслання дуже важко було побачити на обличчі Вишні посмішку, яка насправді виходила б з глибини душі. У музеї Вишні зберігаються рукописи його творів, а також його листи до Максима Рильського. Однак прочитати послання і твори під силу тільки фармацевтам, робота медиком протягом 10 років в почерку літератора вгадується безпомилково. Внучка письменника розповідає, що у неї досі зберігаються шахи з хліба, зроблені письменником під час перебування в колонії. Також добре себе почуває древній кущ столітника, який понад 60 років вже прожив. Свого часу з листя цієї рослини Варвара Олексіївна робила чоловікові ліки від виразки. Помер письменник у віці 66 років, у вересні 1956 року. Проживши 80 років, з яких понад 25 років без чоловіка, 21 січня 1983 роки померла і Варвара Олексіївна. У 77 років вона зіграла епізодичну роль у фільмі Івана Миколайчука «Вавилон ХХ». Поховані чоловік і жінка на Байковому кладовищі в столиці.












































Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.