13 грудня--День святого апостола Андрія Первозванного."Андріївський вечір в українській хаті"(народознавча виставка-мандрівка іх циклу "Грудень на свята багатий"). Щороку 13 грудня українці відзначають свято Андрія Первозванного, або Калиту. Віддавна це не тільки релігійне, а й народне свято - люди вважають, що ніч з 12 на 13 грудня наповнена чарами. Це свято з'явилося дуже давно, багато традицій Дня Андрія Первозванного вже забуті, але деякі все ще актуальні. У народі день Андрія Первозванного називається Калита. Молодь влаштовує гуляння, а незаміжні дівчата в ніч на свято ворожать на судженого. Церква ж рекомендує на Андрія піти в храм на службу і помолитися. У незаміжніх жінок є шанс в цей день вимолити собі щасливе сімейне життя. За традиціями, в будинку, де з особливим трепетом відзначали День Андрія, очікується хороший урожай.До наших днів збереглося багато різних цікавих ворожінь, але одним з найбільш популярний остається ворожіння на ім'я судженого, пропонуємо кілька способів перевірених часом: У ніч на 13 грудня поклади під подушку мішечок з написаними на окремих аркушах паперу чоловічими іменами (11 імен на свій розсуд, можеш вибиріть з друзів-знайомих, а один папірець залиш порожній). Вранці 13 грудня витягни один з листків. Яке ім'я випаде - так і зватимуть твого майбутнього чоловіка. Якщо тобі дісталася "пустушка", значить - ім'я судженого поки залишається таємницею. Вважають, що чоловік, який присниться дівчині в ніч на 13-е грудня, стане її чоловіком. Тому постарайся запам'ятати того, кого побачиш уві сні. А щоб суджений наснився напевно, перед сном обов'язково подумай про людину, який доріг твоєму серцю. Візьми жменю коноплянаго насіння, вийдті опівночі на вулицю, і три рази обійди навколо будинку, розсипаючи насіння і примовляючи "Я, святий Андрію, Конопельки cею! Дай-же, Боже, знати, з ким весілля грати". І наречений тобі точно насниться! Кладуть під подушку гребінець, кажучи: "Суджений-ряджений, причеши мені голову". Суджений уві сні і чухає голову. Беруть наперсток солі, наперсток води, змішують і їдять. Лягаючи спати, дівчина каже: "Хто мій суджений, хто мій ряджений - той пити мені дасть". Суджений уві сні і подає пити. Кладуть під подушку чотирьох карткових королів і кажуть: "Хто мій суджений, хто мій ряджений - той приснись уві сні". Суджений сниться уві сні у вигляді якого-небудь короля. Дівчата збираються і виходять на вулицю. Тут кожна питає про ім'я першого зустрівся чоловіка - його ім'я і буде ім'ям судженого.Візьми жменю квасолі. Загадай питання, щоб відповіддю на нього було "Так" або "Ні". Обдумуючи питання, пересипати квасоля з однієї руки в іншу. Тепер, аналогічно ворожіння на ромашці, перебери квасоля, примовляючи "так" і "ні". На якому слові квасоля закінчиться, така і відповідь. В ніч з 12 на 13 грудня візьми кілька цибулин, на кожній напиши ім'я хлопця і помісти цибулини в воду. Яка цибулина перша проросте, від того і чекай запрошення заміж. У день святого Андрія забороняється шити, ткати, прясти, виконувати важку роботу по дому. Проте готувати застілля в цей день не тільки не заборонялося, але вважалося обов'язковим атрибутом даного свята. Прикмети на День Андрія 13 грудня Якщо до свята Андрія йде сніг - зима буде морозною і холодної. Холодно, але сонячно - бути хорошому врожаю. Якщо до 13 грудня не випаде сніг, зима буде тепла і малосніжна, якщо випаде - холодна і сніжна. Якщо тиха вода - хороша зима, галаслива - тріщати будуть морози, будуть бурі, хуртовини. Червоний вогонь в печі - на холоднечу, білий - на відлигу.


































Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше