"Тризуб: закодоване повідомлення від наших предків". Багато хто думає, що вперше цей символ з’явився в часи Центральної Ради або Української Народної Республіки, тобто на початку XX століття. Однак насправді він має набагато давнішу історію. Його зображення зустрічаються на клеймах плинф та монетах київських князів Володимира Святославича, Святополка, Ярослава Мудрого. Щодо пояснення змісту “тризуба, думки вчених істотно розходяться. Одні з них вбачають в ньому графічне зображення світильника, інші – рибальського знаряддя, треті – частину скіпетра. Сьогодні серед дослідників досить поширена думка про те, що “тризуб” – це символічне зображення польоту сокола. Деякі вчені вважають, що він символізує християнську Трійцю і його поява пов’язана з хрещенням Русі. Втім, зображення тризубця було також на візантійських і грецьких монетах, зустрічалося воно у Причорномор’ї та Скандинавії. У лютому 1918 року Голова Центральної Ради Михайло Грушевський виступив із пропозицією визнати в якості державного гербу Української Народної Республіки знак Святого Володимира – зображення тризуба. А 12 лютого 1918 року Мала Рада (президія) Центральної Ради у місті Коростені своїм законом затвердила тризуб, як герб Української Народної Республіки. Тризуб залишався також гербом Української Держави в часи Скоропадського і Директорії. 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила своєю постановою малий Державний герб незалежної України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті – національний символ українців часів визвольних змагань на початку ХХ століття. Згідно з Конституцією України, тризуб, як Знак Княжої Держави Володимира Великого, є головним елементом великого Державного герба України.









Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.

Зображення
Докладніше