"Грудень на свята багатий"(народознавчий прогностик). 13 грудня-день святого апостола Андрія Первозванного. Хто такий святий Андрій? Апостол Андрій входить в число 12 апостолів, учнів Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм від Іоанна, він першим був покликаний Спасителем, від чого і був названий Первозванним. Андрій був рідним братом апостола Петра. До прийняття християнства вони були рибалками, народилися в невеликому містечку Віфсаїді, розташованому на північному березі Галілейського озера. Подорослішавши, переїхали в Капернаум, де продовжували займатися риболовлею. З юних років Андрій вирішив присвятити себе служінню Богу. Він зберігав цнотливість і відмовлявся вступати в шлюб. Дізнавшись про те, що на річці Йордан Іоанн Хреститель закликає до покаяння і проповідує про прихід Месії, Андрій залишив свій будинок і майно і відправився до нього. Незабаром юнак став найближчим учнем Христа і першим з апостолів пішов за Ним, а потім привів до Нього свого рідного брата Симона, майбутнього апостола Петра. На Русі завжди глибоко почитали апостола Андрія, який, згідно з переказами, відвідав і благословив наші землі, а на пагорбах майбутнього Києва поставив святий хрест. Саме тому, один з найвідоміших Київських храмів присвячений Андрію Первозванному.І сьогодні Андріївські храми об’єднують весь простір святої Русі. Андрій Первозванний вважався покровителем всієї Русі. Не випадково Петро I обрав апостола своїм покровителем, і в честь нього створив вищий державний орден - орден Андрія Первозванного. Обряди й традиції цього дня Згідно традицій, з цього дня починався зимовий святковий цикл. Особливо любили його незаміжні дівчата і юнаки. Молодь влаштовувала пишні забави та гуляння. З цим днем пов’язано багато традицій і прикмет. Зміст дня не пов’язаний з апостольським життям і вчиненими Андрієм Первозванним подвигами. Увага народу була прикута до погодних явищ, дівчата в цей день ворожили, а підлітків брали в компанію хлопців. Дорослі «слухали» воду. Для цього відправлялися на річку, рубали ополонку і, перш ніж зачерпнути води, опускалися перед нею на коліна і прислухалися: тиха вода - зима буде хороша; шумна - морозна, з бурями і хуртовинами. Результат звіряли з тим, що показав Юріїв день (9 грудня). Андрій Первозванний протегує людям, чиї професії пов'язані з морем. Тому святому апостолу моляться про захист під час морських подорожей, про гарну погоду і благополучне повернення додому. Жителі Карпат ніч напередодні дня Андрія вважали часом розгулу нечистої сили, коли у корів відьми відбирають молоко. Щоб захистити худобу, в цю ніч на височинах палили багаття. Свято Калити на Андрія Первозванного На Україні 13 грудня відзначалося свято юнаків - Калита. Саме в цей день хлопчиків-підлітків брали в кампанію хлопців, а використовували для цього ритуальний хліб - калиту, яку пекли виключно дівчата напередодні свята або рано вранці. Калита дозволяла хлопцям показати свою міць, силу і характер. Вона була дуже смачною, на меду, з родзинками, горіхами і маком. Випікали її досить твердою, щоб важко було кусати. Калиту підвішували на червоній стрічці або червоному жіночому поясі посеред кімнати. Завдання парубка - відкусити шматочок калити. Той, хто на Андрія покуштував ритуального хліба, тепер міг брати участь в вечорницях, ходити на побачення, виконувати чоловічу роботу, свататися і одружуватися. В Андріївську ніч парубкам дозволялося бешкетувати. З цього дня в силу вступають заборони на всі види ткацьких робіт, що діють до Нового року або Хрещення. 13 грудня дівчатам і самотнім жінкам можна молитися святому апостолу про дарування добрих наречених, а ввечері гадати на своїх суджених. Поворожіть сьогодні на кохання Апостол Андрій на Русі вважався шлюбним покровителем, тому в ніч з 12 на 13 грудня завжди ворожили на кохання. З вечора незаміжні дівчата і неодружені хлопці збирались у когось у хаті, де до півночі грали, веселилися, співали пісні. Потім хлопців випроваджували, а дівчата бралися за ворожіння. Якщо в цю ніч був повний місяць, то дівчата юрбою вирушали до річки і заглядали в ополонку, намагаючись побачити обличчя нареченого. Поклавши під подушку сушений базилік або шматочок хліба, вірили, що цієї ночі присниться майбутній наречений. З ранку незаміжні дівчата йшли на службу в храм, де молилися перед святковою іконою, і просили послати хорошого чоловіка. На Андрія Первозванного дівчині треба зірвати гілку з яблуні і поставити її в посудину з водою. Якщо до Різдва гілочка почне виганяти зелені листочки, значить, цього року дівчина вийде заміж. Ворожіння на нитки, на балабушки Дуже просте ворожіння, яке зберегло популярність до наших днів (обряд проводиться серед кількох дівчат). Відріжте нитки однієї довжини. Кожна дівчина візьме в руки одну нитку. Всі разом одночасно підпалюйте нитки. Чия швидше згорить, та перша заміж піде. Аналогічно ворожать на маленькі пиріжки, які називають балабушки. Дівчата заздалегідь збираються і разом печуть пиріжки. Потім виносять їх у двір і викладають в певному порядку, запам'ятовуючи послідовність - де чия балабушка. Найшвидше заміж піде та, чий пиріжок собака першим з'їсть. Ворожіння на замок Такий обряд можете проводити не самі, а довірити близькій подрузі, сестрі або мамі. Знадобиться ваша якась річ, на неї потрібно повісити замок і закрити. Наприклад, це робить мама, ключ від замка вона забирає з собою, кладе під подушку і лягає спати. Перед сном говорить такі слова: «Суджений-ряджений, приходь наречену з неволі рятувати і замок відмикати». Майбутній наречений її дочки повинен уві сні за ключем з'явитися. Якщо ніхто не приснився, значить, у найближчий рік дівчина заміж поки не вийде. Народні прикмети 13 грудня На Андрія морозна та ясна погода, значить, майбутнім літом бути багатому врожаю. Якщо 13 грудня на землю сніг лягає, він на сто днів затримається. Низько і швидко хмари по небу в цей день пливуть - до холоднечі, що наближається. Холодно і ясно 13 грудня - буде хороший урожай наступного року. Кішка вилизує хвіст, лапи і тіло - чекай ясного морозного дня. Швидкі та низькі хмари - прикмета до того, що скоро буде холоднеча.





















Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.