"Грудень на свята багатий"(народознавчий прогностик). 17 грудня-день пам'яті святої Великомучениці Варвари. Варвара народилася у знатній язичницькій родині, в місті Іліополі (на території сучасної Сирії), за часів римського імператора Максиміна (305-311 рр..). Батько Варвари Діоскор рано втратив дружину і був дуже прив'язаним до своєї єдиної дитини. Щоб вберегти дочку від небезпек та спілкування з християнами, він збудував для неї вражаючий замок, звідки Варвара виходила тільки з дозволу батька. Варвара часто дивилась на красу світу з високої вежі свого замку, і бажала дізнатися, який творець міг створити подібне. Приставлені до неї вихователі стверджували, що це зробили язичницькі боги, але дівчина не вірила цьому. З часом до батька Варвари стали все частіше приходити знатні наречені, що просили руки його дочки, але дівчина відкидала будь-які розмови про шлюб. Тоді Діоскор дозволив їй виходити з замку, сподіваючись, що це змінить її думку. Одного разу Варвара познайомилася в місті з місцевими християнками, які розповіли їй про Бога-творця всього сущого. В той час в Іліополі знаходився християнський священик, який видавав себе за купця. Варвара попросила у священнослужителя похрестити її і стала християнкою. Дізнавшись про хрещення Варвари, Діоскор розлютився. Він відрікся від дочки і видав її владі, дозволивши катувати її. Надалі, Діоскор сам вчинив над Варварою страту, обезголовивши її. Незабаром після цього його вразила блискавка. У VI столітті мощі святої Варвари були перенесені в Константинополь, а в VIII столітті – в Київ. Нині мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі в Києві, що належить Українській православній церкві Київського патріархату. Традиції на Святої Варвари Після хрещення Русі Варвара стала у східних слов'ян однією з найбільш шанованих святих. Православні просять її про захист від раптової смерті, позбавлення від хвороб та пом'якшення батьківського гніву. Молитву Варварі читають під час страшних гроз і блискавок. Варвару вважають своєю покровителькою будівельники, шахтарі та ремісники. В той же час, дівчатам в день Святої Варвари дозволялося лише шити і вишивати. Варвара особливо шанувалася вагітними жінками. Вважалося, що свята допомагає при важких пологах. На день Святої Варвари віруючі пекли пироги з маком. Часто пригощали пирогами худобу – вважалось, що вона буде краще плодитися. В Україні на Святої Варвари, крім того, варили кутю, узвар або компот. Прикмети на Святої Варвари День Варвари вважався днем «повороту до весни», незважаючи на те, що знаменував настання зимових холодів. З цього свята, як і з багатьох інших, наші предки намагалися передбачати погоду. Вважалося, що якщо в ніч на Варвари небо чисте – слід чекати холодів. Якщо на День Варвари тепло – можна чекати хорошого врожаю. Якщо дим з труби у Варванин день стелився по низу, можна чекати потепління. Люті заморозки на Варвари – до довгої і холодної зими. Чого не можна робити на Святої Варвари У день Святої Варвари для жінок вважалося гріхом прати, білити та місити глину, а також займатися іншими ремеслами. Дозволялося вишивати і ткати. На День Варвари у жінок було заведено йти за водою добре одягненими та зачесаними. На цій воді потім варили особливі каші або кутю.





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.