13 лютого-250 років від дня народження Івана Крилова. "Жива мудрість Крилової байки"(виставка -байка). За все своє життя Крилов написав понад 230 байок, які в підсумку були опубліковані в 9 збірках, які виходили ще за його життя (з 1809 по 1843 рр). У дитинстві Ваня дуже любив всякі збіговиська, де завжди було багато народу. А будучи дуже міцним хлопцем для свого віку, він дуже захопився кулачними боями і бувало чимало випадків, коли Крилов виходив переможцем після бою з дорослими мужиками. У 1788 році помирає мати Івана Андрійовича. Тоді майбутній байкар бере всю опіку над молодшим братом на себе. І дбав він про брата як справжній батько. Незважаючи на те, що Крилов народився в бідній родині і нормальну освіту він отримати не міг, він дуже любив читати і як він сам говорив, його істинним учителем була батьківська валіза з книгами. Пізніше Крилов навіть працював у Публічній бібліотеці і пропрацював там близько 30 років і навіть став упорядником слов’яно-російського словника. Крилов ніколи не був одружений і своєю сім’єю не обзавівся, але ходили чутки, що від своєї кухарки у нього з’явилася позашлюбна дочка Саша, яку він навіть віддав в хороший пансіон. А коли кухарка померла, Іван Андрійович взяв Сашу під своє виховання і виховував її як дочку, і коли вона виросла навіть видав її заміж з хорошим приданим, а також заповідав її чоловікові все своє майно і права на свої твори. Крилов був азартний і любив грати в карти на гроші. Грав віртуозно, виграючи часом величезну купу грошей. Був період, коли було вирішено вислати його з обох столиць за непомірне захоплення картами. Крім того, пристрастю Крилова були півнячі бої, жоден з яких він намагався не пропускати. Крилов шалено любив дивитися на вогонь, особливо великомасштабний. І коли траплялася пожежа, то він намагався потрапити на неї, щоб особисто побачити величезне полум’я, поки його ще не загасили. Крилов був дуже гладким, але це не заважало йому бути досить дотепним. Одного разу, прогулюючись по саду, він зустрів невелику компанію молоді. Один з них, вказуючи на Крилова, випалив: «Дивіться яка хмара йде». На це Іван Андрійович відповів: «І справді, скоро дощ буде, а то дивлюся жаби расквакались». Крилов був знатним ненажерою. Він дуже любив їсти і їв при першій-ліпшій можливості. Одного разу він був на званому обіді у імператриці, але пізніше відгукнувся про цей обід вельми погано, так як порції були дуже маленькими і наїстися було просто неможливо. В останні роки життя Крилов отримав навіть чин Статського радника і до кінця життя він жив у прибутковому будинку Блінова на 1-й лінії Васильєвського острова. У ці роки він особливо розлінувався, став їсти ще більше і міг дозволити собі все, що завгодно. І він ані трохи не соромився бути ненажерою і ледарем. Крилов помер в 1844 році і спочатку припускали, що він помер від завороту кишок через обжерливість. Але пізніше з’ясувалося, що смерть наступила від двостороннього запалення легенів. Похорони Івана Андрійовича були дуже пишними і розкішними. Одним з тих, хто ніс труну був сам граф Орлов, який спеціально замінив одного студента, щоб особисто понести цю труну.



























Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше