7січня-Різдво Христове."Зірка ясна засіяла-засвітила небеса!"(народознавча виставка).Весь православний світ 7 січня відзначає Різдво – свято, яке здавна вважається одним з найважливіших і найкрасивіших у християнстві. Цього дня у Вифлеємі народився Ісус Христос, який був посланий Богом на землю для спокутування гріхів і спасіння людства ("Ісус" у перекладі з єврейського означає "порятунок"). Цей день буквально поділив історію людства на "до" і "після" (нашої ери) саме з Різдва Христового бере свій початок сучасний відлік часу.Традиція відзначати Різдво як свято з'явилася значно пізніше власне Різдва Христового: одна з перших згадок про день його святкування датується аж 4-м століттям. Православна гілка християнства, дотримуючись Юліанського календаря, традиційно святкує Різдво 7 січня, а католицька – 25 грудня, згідно з Григоріанським календарем. Здавна святкування Різдва в цілому тривало 12 днів. В останній день перед святом відзначають Різдвяний Святвечір. Його назва походить від особливої їжі, з якою за традицією починали різдвяну трапезу в цей день – сочиво (кутя). За традицією в святвечір заборонено приступати до трапези до першої зірки. Саме тому святкування Різдва Христового починається зі сходом вечірньої зорі, яка сповістила всьому світу про час народження Спасителя.Святкування Різдва на території сучасної України з давніх часів супроводжувалося барвистими народними звичаями, де воно вважалося одним з головних сімейних свят, якого чекали весь рік. На слов'янських землях Різдво злилося з древнім слов'янським обрядом – Святками (Святочні обряди з часом стали різдвяними). Це час вважався найвеселішим у році: молодь збиралася на масові гуляння, співала пісні, розповідала байки. Крім того, цей час вважався чарівним: дівчата збиралися разом, щоб поворожити на судженого-ряженого. Вважається, що саме на Різдво можна найточніше передбачити свою долю. Святки тривають ще 12 днів після Різдва. До святкування Різдва готувалися задовго. За 40 днів до Різдва починався різдвяний піст (звідси й інша його назва – свята Чотиридесятниця): їли рибу, зате на Різдво прийнято було готувати свинину. В українській культурі Різдво починають святкувати шостого січня, в Святвечір (Святий вечір). У цей день також слід дотримуватися суворого посту з повним утриманням від їжі до першої зірки. Вечірня трапеза ставала закінченням суворого передріздвяного сорокаденного посту. За столом прийнято збиратися всією сім'єю відразу ж після появи першої зірки в небі, яка символізує Віфлеємську зірку, що оповістила пастухів про народження Ісуса. Починаючи з вечора 6 січня, було прийнято колядувати. Колядники ходили по дворах з "Віфлеємською зіркою" – великою зіркою із позолоченого паперу, прикрашеною ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою, яка закріплювалася на палиці. Колядники наспівували різдвяні гімни – колядки та щедрівки. За свої піснеспіви колядники просили у господарів навколишніх будинків монети. Ця традиція збереглася досі.собливі традиції стосуються різдвяної трапези. На різдвяному столі обов'язково має стояти дванадцять страв – на честь дванадцяти апостолів. Основною стравою на пісному столі є кутя – пшенична або рисова каша, змішана з маком, родзинками, медом і горіхами, а також узвар (компот із сухофруктів). Узвар і кутя мають особливе, символічне значення. Кутю прийнято подавати на похоронах і поминках, роздавати людям за помин душі. Узвар же готують при народженні дитини. Таким чином, кутя та узвар нагадують нам одночасно про народження і смерть Христа. У деяких регіонах України існує традиція прикрашати стіл Дідухом, снопом пшениці чи вівса спеціальної форми: з чотирма ногами і великою кількістю вузлів (це – символ благополуччя на наступний рік). Церкви та будинки на Різдво в Україні прийнято прикрашати хвойними гілками і ялинами, які символізують вічне життя. Традиція прикрашати різдвяну ялинку походить від райського дерева, убраного яскравими плодами. У селах, як у старовину, багато до Різдва покривають підлогу в хатах свіжим сіном, а стіл – соломою, на яку потім застилають скатертину і ставлять частування. Все це нагадує, що Спаситель народився не в царських палатах, а в овечому хліву і був покладений у ясла на солому. Зранку 7 січня сім'я відправлялася до церкви на святкову молитву, вітаючи всіх зустрічних словами "Христос родився!". Їм відповідали – "Славте його!".




































Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше