"Витинанки, візерунки-це чудові подарунки"(виставка-витинанка).У нашій бібліотеці пройшов майстер-клас новорічно-різдвяних витинанок ї, де діти і дорослі майстерно передали своє мистецтво витинання на кольоровому папері . Всім надзвичайно сподобалося!Витинанка - дуже цікавий і доступний для багатьох умільців вид народної творчості. Деякі дослідники прослідковують започаткування технічних прийомів цього виду мистецтва ще з дуже давніх часів. Вирізування ножем чи ножицями оздоб зі шкіри й тканини мало широке побутування у різних, зокрема, слов’янських народів. Раніше традиційний одяг та взуття майже усіх регіонів України також мав нашиті зі шкіри чи тканини елементи, укладені в орнаментиоловні свята, до яких українці в ХІХ і на початку ХХ сторіччя, вирізували паперові оздоби, — це Різдво Христове і Великдень. Найбільшої популярності в Україні під час приготувань до свят набули ромбовидні та квадратні «хрестики», восьмикутні й чотирикутні «звізди», різні за формою «птахи» й «ангели». З часом чотири- і восьмикутні форми, що нагадували під час Різдва про Віфлеємську звізду і про народження Христа-Спасителя, стають подібними до сніжинок. Саме такі прикраси-сніжинки сьогодні стають символом усього циклу зимових свят. Ними щедро прикрашають домівки й різні установи, а найбільше школи й дитячі садки. У кожному місті чи селі можна побачити перед Новим роком на шибках великих і малих вікон ці ніжні оздоби.До наступного дня, на Різдво Христове, вікна й стіни прикрашали витинанками яскравих кольорів: вишневого, зеленого, білого, жовтого, вохристого. Із невеличких ромбічних чи розеткових витинанок майстрині, особливо дівчата, укладали цілі композиції: «хрести» чи «звізди» у вигляді строгих чотири- восьмипелюсткових квітів, високих хрестів. Остання композиція могла бути окремою, а могла мати підвищення-Голгофу. З таких самих ажурних барвистих ромбів і квадратів укладали довгі композиції попід стелею, навколо образів, на комині, на сволоку. Їх могли попередньо клеїти на папір в ряд, а вже потім кріпити там, де вподобає господиня. Майже в усіх українських оселях до початку ХХ ст. перед іконами висіли голуби — символи Святого Духу. В одних господарів птахи були вирізаними з дерева, у бідніших родинах їх, як правило, робили власноруч, і для виготовлення крил і хвоста слугував саме папір. Для цього брали три прямокутні аркуші, кожен із яких закладали дрібними складками у вигляді віяла-гармошки. Потім з одного боку їх стягували ниткою, а протилежний бік розправляли. З’єднавши відповідним чином разом, формували в цьому місці з воску чи з чорного хліба тулуб і голівку. Іноді ним ставала яскрава писанка, до якої кріпили голівку з воску. На кольорових чи білих крилах таких голубів вирізували різні за формою елементи, щоб весь виріб набирав ажурної легкості. Подеколи їх додатково розмальовували. Різдвяні витинанки Зінаїди КосицькоїДо Різдва ще вирізали з паперу окремі постаті ангелів, які клеїли на шибки або кріпили за ниточку до сволока. Такі оздоби створювали живе оточення, колихаючись від найменшого руху повітря. Останніми десятиліттями їх уже підв’язують до люстри. Ангели можуть бути різними за формою, завжди в довгих ризах, деякі майстри в кінці ХХ ст. їхні фігури вирізували «на колінцях», деякі з трубою. До різдвяних свят застеляли також божники новими витинанками у вигляді довгих, ніби мережаних, сервет. Подібним декором прикрашали мисник та полиці. Усе це створювало особливий колорит, зразу відчувався піднесений радісний настрій. Домівка набирала особливо урочистого вигляду. Разом із витинанками, різдвяними солом’яними пауками, вечірніми колядниками, святковим убранством творилася атмосфера, що була характерна лише для Різдва. На зимові свята майстри могли вирізувати також тематичні витинанки. Із закінченням Різдвяного посту, починалася пора сватань і весіль. На кожен день цих подій, зокрема на Поділлі в с. Саїнки, створювали нову витинанку. Якщо в хаті побували свати, на вікні з’являлися вирізані «свати», чи «баби» (свахи). Витинанки з «деревом життя», «птахами» під час самого весілля слугували прикрасами й символічними виразниками побажань і почуттів. Різдвяні витинанки Зінаїди КосицькоїТаке багатогранне й багатоступеневе святкування Різдвяного свята додавало життєвих сил дорослим і формувало естетичне світосприйняття дітей. Спільна робота у прикрашанні домівки єднала різних за віком членів родини, слугуючи і навчальним процесом, і відразу екзаменом на майстерність та зрілість художнього смаку. Мистецтво витинанки посильне навіть для маленьких дітей, про його величезний вплив на формування образного мислення і просторової уяви стверджують сьогодні досвідчені педагоги й психологи. Помічено, що вирізування витинанок і виготовлення паперових іграшок на ялинку стає згодом хорошим підґрунтям для сприйняття геометрії, стереометрії. Не відразу в дітей виходить справжня ажурна витинанка, спочатку вона розпадається на чотири чи вісім роз’єднаних трикутників. Часто, захоплюючись процесом, діти відрізають усю площину паперу і в руці лишається тільки його маленька частина .





























Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

30 січня-90 років від дня народження Всеволода Нестайка."Він позначив на глобусах душ Васюківку"(виставка-ювілей).Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця. Коли Всеволоду було три роки, разом з іншими січовими стрільцями, загинув його батько. Йшов страшний 1933 рік і сім'я, рятуючись від голоду, переїхала до родичів у Київ. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. Як пише сам письменник: „І хоч би де мені доводилось побувати, хай навіть у найцікавішій подорожі, коли я повертаюсь до Києва, серце у мене б'ється від радісного хвилювання зустрічі з рідним містом”. Мати В. Нестайка була вчителькою, і квартира знаходилась в приміщенні тієї школи, де вона вчителювала. „З одного боку — це було весело — жити в школі, а з іншого... Я заздрив моїм друзям, яким наша вчителька Ліна Митрофанівна записувала у щоденник: „Завтра прийди з батьками!” Мені до щоденника нічого не писали: моя мама була поряд”, — згадує письменник. Довгим і безтурботним було життя Всеволода в молодшій школі. Та закінчилось воно раптово одного дня — почалася Вітчизняна війна. Хлопцеві було тоді одинадцять років. З мамою Всеволод Нестайко провів два роки в страшній київській окупації. Мама організувала в своїй кімнатці підпільне навчання, щоб учні не забули набутих раніше знань. Ці уроки допомогли — Всеволода прийняли зразу до шостого класу. Це було тоді, коли ще Київ лежав у руїнах. Хлопець одразу потягнувся до літератури. І коли настав час обирати професію, вирішив, що це буде тільки література. Скінчивши десятирічку, 1947 року майбутній письменник вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими й голодними були повоєнні роки Всеволода Нестайка, але то були роки юності й студентства, які запам'ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів „Дніпро”, „Барвінок”, у видавництві „Молодь”. З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві „Веселка”. Коли Всеволод Нестайко був маленьким хлопчиком, він страшенно хотів швидше вирости і стати великим та дорослим. „Може, тому, що я був справді малий на зріст, чи не найменший у класі. Малий, худий та ще й рудий. Як вогонь червоний. Мене дражнили „Море горить!”, „Пожежна команда”. А ще в класі мене називали „Рудий африканський їжачок”, — згадує письменник. І щоб швидше вирости, Всеволод годинами стояв під дощем і спати лягав о сьомій. Отак у сні і нетерплячці В. Нестайко і не зогледівся, як несподівано виріс майже під два метри і перестав бути рудим. „І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство — найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад — у дитинство. Та нема у часу дороги назад”, — зізнається він. І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він почав подумки повертатися у дитинство — почав писати для дітей веселі і мудрі книги. Можливо, від діда по материнській лінії, Івана Семеновича Довганюка, він успадкував незвичайне почуття гумору. Звичайно ж, без таланту, без доброти і любові до дітей дитячим письменником стати неможливо. Всеволод Нестайко — дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди з щирою довірливістю, не нав'язуючи власних оцінок, з веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їх невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність, відкритість і засуджуючи зло, малодушність, заздрість. Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах „Барвінок” та „Піонерія”. Перша книжка „Шурка і Шурко” побачила світ у 1956 році. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них „В Країні сонячних Зайчиків” (1959), „Супутник ЛІРА-3” (1960), „Космо-Натка” (1963), „Робінзон Кукурузо” (1964), „Тореадори з Васюківки” (1973), „Одиниця з обманом” (1976), „Незвичайні пригоди в лісовій школі” (1981), „Загадка старого клоуна” (1982), „П'ятірка з хвостиком” (1985), „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків” (1988), „Слідство триває”, „Таємничий голос за спиною” (1990), „Неймовірні детективи” (1995) та інші непересічні твори. Книги В. 3. Нестайка перекладено двадцятьма мовами, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою тощо. Російською його книги виходили тринадцять разів. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди. Телефільм „Тореадори з Васюківки” одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм „Одиниця з обманом” премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985). Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку „Незвичайні пригоди в лісовій школі”), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку „Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків”), премії імені Олександра Копиленка (за казку „Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя”). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях „П'ятірка з хвостиком” він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія „Тореадори з Васюківки” внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Основна тематика творів В. Нестайка — життя школярів, формування духовного світу дітей. Будучи досвідченим письменником, Всеволод Зіновійович говорив, що побути дитиною йому завадила Велика Вітчизняна війна, тому й став він дитячим письменником, щоб у творах повертатись у дитинство, догратись, досміятись. Слід щиро визнати, що вдається це письменнику настільки добре, що жоден читач не може залишитись байдужим до його історій, а його твори перекладені різними мовами і користуються популярністю в інших країнах. Трилогія (бо в усіх трьох творах йдеться про пригоди одних героїв) „Тореадори з Васюківки”, „Незнайомець з тринадцятої квартири” і „Таємниця трьох невідомих” розповідає про веселі пригоди двох друзів — Яви Реня та Павлуші Завгороднього. Це твір про справжню дружбу і взаємодопомогу, вірність і самовідданість, про вміння знаходити вихід зі складних ситуацій, не втрачаючи при цьому почуття гумору й оптимізму.

Зображення
Докладніше