"Обірвана струна".Побували у бібліотеці-філії №1 на зустрічі з цікавою і неординарною письменницею Ніною Фіалко .БУДЬМО ЗНАЙОМІ! Я, Фіалко Ніна Іванівна, народилася на Черкащині в селі Косенівка Уманського району 10 вересня 1943року під час воєнного лихоліття в родині сільської інтелігенції. У важкий голодний 1947 рік я захворіла на туберкульоз кісток і від того часу моє дитинство минало не так, як у більшості дітей мого віку. Семирічку закінчила з однією четвіркою і мама влаштувала мене в Уманську бухгалтерську школу, в яку приймали учнів після закінчення десятирічки. Мабуть, вважала, що іншої роботи я не зможу виконувати, а жити якось мушу. Щоб не відставати від інших, мені доводилося вчитися з подвійним навантаженням. Старт в доросле життя ніби був добрий, бо в не повних шістнадцять років я вже нараховувала у колгоспі людям трудодні. Папери і рахівниця з ранку до смеркання, ще й на єдиний вихідний брала деякі підрахунки додому. Жодної вільної хвилини! Зненавиділа цю роботу і стала замислюватись, яким чином її можна змінити. На щастя у селі започаткували вечірню десятирічку і я вступила до 8 класу. Не розповідаючи батькам про свої плани (вони не схвалили б їх), після закінчення року подала документи до Київського технікуму харчової промисловості. Мріяла вбити два зайці: вирватися зі села і набути професії, не пов'язаної з сільським господарством. Під час навчання виявилося, що майже всі мої однокурсники мають атестати середньої школи, а декотрі потрапили до технікуму з другої спроби. Щоби не пасти задніх (а цього я найбільше не любила) знову мусила наздоганяти науку. Кажуть у народі "що бідному женитися ніч коротка" підходить і до мого випадку. Бо закінчила лише перший курс, а учбовий заклад розформували. Студентів відділу кондитерського і хлібопекарного виробництва перевели до Кам'янець-Подільського. Після закінчення навчання в технікумі харчової промисловості здобула фах техніка-технолога і була скерована на роботу до Тернополя. Обраній професії присвятила тридцять шість років життя. Роботу свою любила і завжди до вирішення виробничих проблем підходила творчо. Кілька разів брала участь у республіканських змаганнях серед обласних управлінь громадського харчування. На конкурсах очолювала групу кондитерів області, де обов'язковою умовою мав бути і власний рецепт якогось виробу. Першого місця не займала, але завжди серед багатьох учасників була чимось відзначена (путівкою, цінним подарунком). У мене своєрідна і творча біографія. Раніше ніколи не писала (навіть в думках не було). Та економічна криза 90-х змусила мене переосмислити життя. Стрес став поштовхом для розкриття у собі нових можливостей. Щоб майнути за кордон чи зайнятися "бізнесом" - не мала ні бажання, ні здоров'я. А щоб від безгрошів'я не втратити розум почала писати романи. Відсутність відповідної освіти далися взнаки, тому в перших романах прискіпливий читач може побачити деякі "ляпи". Прошу вибачення у тих, кому вони не подобаються. Романи написані правдиво і, мабуть, тому користуються найбільшим попитом у читачів. Не буду описувати важку дорогу до читача, але вона вже трохи протоптана і, надіюся, після ознайомлення з цим сайтом коло читачів моїх творів розшириться. Моя творча "кухня" нічим не відрізняється від інших письменників. Спочатку писала лише восени і взимку, бо влітку була зайнята на дачі та з онуками. Тепер внуки підросли, дачі позбулася, а творчий процес заволодів мною цілком і безповоротно. Сюжет для книжок беру з життя, якийсь час виношую в собі, шукаю пояснення тим, чи іншим вчинкам своїх героїв, а потім сідаю за комп'ютер. Праця над романом в мене є безперервною до її завершення. Потім даю на якийсь час собі передишку. Натомість прошу найближчих друзів прочитати написане, саме вони є першими критиками. А тоді вже, взявши до уваги зауваження та побажання, допрацьовую текст і несу до редактора видавництва. Праця не легка, бо потребує зосередженості й усидливості. Найбільшу насолоду отримую під час написання творів, але, коли ще й чую добрі відгуки про свою працю, розумію, що "мучуся" не даремно. Гарного й мудрого вчителя мені Бог послав в особі Богдана Мельничука, який щедро ділився знаннями з нової для мене професії. Більшість моїх творів редаговані саме ним. Письменницька аудиторія (якщо загляне на мою сторінку) поцікавиться основним: як же тобі, стара пані, вдається надрукувати свої романи? Справді, це справа не проста, особливо у наш ринковий час. Видавці дивились на моє обличчя й хитали головами. Один сказав відверто: "Якби ви хоч на двадцять років були молодші, то можна було б спробувати вас розкручувати". На жаль, мої роки - моє багатство… Тож перші три романи невеликими накладами видала за власний кошт і розповсюдила через крамниці Тернополя. Лише тоді у видавництві "Навчальна книга - Богдан" наважились ознайомитися з їх змістом. І ось уже шість років ми плідно співпрацюємо. Згідна з видавцями, що треба було починати писати раніше, але я переконана, що Бог знає, коли і що людині давати. Маю талант до рукоділля, котре ніколи не набридає. Багато що вмію і можу зробити, але внуки від мене далеко, а на відстані досвід передавати важко. Кажуть, що я пишу надто просто, але і багато є читачів, які не сприймают2ь постмодерну. То ж кожен письменник шукає своїх прихильників. Безмежно вдячна тим, хто своїм гаманцем голосує за те, щоб не зникла українська література. Своїм прикладом я доводжу, що творчі люди можуть бути і серед кухарок. Вірте в себе і не бійтеся братися за щось нове, може, саме там відкриєте свій талант. У грудні 015 року я стала повноправним членом ТОО Національної Спілки Письменників України. З повагою Ніна Іванівна Фіалко.













Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.