15 жовтня-205 років від дня народження Михайла Лермонтова."Під вітрилами поезії"(виставка-поетичне досьє).1. Михайло Лермонтов був не тільки чудовим поетом, але і відмінним художником, а також прекрасно розбирався в математиці. 2. Бабуся Єлизавета Олексіївна дуже любила маленького Мішу і його вихованням займалася особисто сама. Будучи представницею багатого роду, вона могла дозволити давати Мишку все що завгодно і оплачувати дороге навчання. Батькові це було не по кишені і він погодився з Єлизаветою Олексіївною, що до 16 років вона буде займатися його вихованням, але при цьому вона повинна в усьому з ним радитися. До речі саме бабуся дала онукові ім’я Михайло. 3. Чи знаєте ви, яке прізвисько отримав М. Лермонтов від своїх родичів? Виявляється, його називали Мішель. Те невелике коло друзів, яке він мав, так само зверталось до нього, як до Мішель. 4. Лермонтов не був привабливим і статним чоловіком. Був особою, що не запам’ятовується, малого зросту, грубі риси і рання лисина – ніхто б і подумати не міг, що за всією цією непривабливістю ховається талант. До речі кажучи, сам Мішель також не вважав себе гарним. Більш того, досить часто від нього можна було почути слово “виродок” по відношенню до своєї персони. 5. “Цинік, злий і упертий”, – такий характер мав знаменитий письменник. Його не любили і не приховували цих почуттів. Навіть найближчі і приближені до персони Мішель відзивалися про нього не занадто утішно. Що вже і говорити, ні про яке почуття гумору, радості у очах і хоч якесь щастя на обличчі Лермонтова за його роки не було видно жодного разу. 6. Лермонтов вважав себе гурманом у вишуканій їжі. Однак, слова не відповідали дійсності. Для того, що б це довести і висміяти письменника, його друзі одного разу вирішили злісно пожартувати над ним, надавши йому можливість скуштувати пиріжки з тирсою. На їх велике розчарування жарт не вдався – Лермонтов з’їв декілька і їв би ще, якби його не зупинили. Дізнавшись про те, як пожартували над ним, Мішель лютував з усієї сили. 7. Мішель був небайдужий до весіль інших людей. Ось тільки ним керували в той момент погані бажання – розвести пару і зруйнувати весільний процес. 8.Михайло Лермонтов ніколи не чинив опір тому, які знаки і труднощі давало йому життя.В усьому цьому він бачив щось містичне і з гордістю хотів пройти усі випробування долі. 9. У Лермонтова була цікава забава – розлучати шлюби які збирались побратися. Він просто зображував із себе закоханого в чужу наречену, і обсипав її квітами, віршами та іншими знаками уваги. Іноді погрожував, обіцяючи покінчити з собою, якщо його «любов» вийде за іншого. При цьому, як тільки передбачуваний шлюб остаточно розпадався,винуватець всього цього швидко ставав байдужий до дами. А бувало, що відкрито заявляв про розіграші, при цьому сміявся «жертві» в обличчя … 10. Життя М. Лермонтова була занадто коротке. Він пішов з життя будучи зовсім юним – 26 років. Загинув Мішель на дуелі. За все життя Лермонтов брав участь у трьох дуелях, ще чотири вдалося уникнути, завдяки здоровому глузду оточуючих.




















Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.