10 грудня-День прав людини. "Жити за законами держави"(виставка-трибуна). Історичний розвиток нашої цивілізації на всіх етапах свого становлення постійно перетинался з одними і тими ж питаннями, які надалі були окреслені і узагальнені в цілісне поняття - права людини. Це сталося з абсолютно природних міркувань, так як всілякі утиски одних людей іншими завжди викликали відповідну і таку ж типову ситуацію, коли розклад сил по тим чи іншим причинам змінювався, а суспільство все ж прагнуло до деякої стабільності. У пору згадати знамениті слова з біблійного Писання: «Що посіє людина, те й пожне». У сучасному світі права людини стали кваліфікуватися за цілою низкою напрямів. Це особисті права, які передбачають недоторканність особи і житла, власності та конфіденційності листування та права на об’єктивний суд. Соціальні права, які передбачають права на свободу праці, охорону сім’ї та дитинства, захисту батьківських прав, здоров’я і соціальної справедливості. На ряду з цим існують і політичні права, які мають на увазі і свободу совісті, і рівність усіх перед законом, свободу друку і свободу слова, свободу зібрань та право на протест. Є також і економічні права, які мають на увазі свободу розвитку і функціонування промисловості і торгівлі, свободу пересування та розпорядження власністю на свій розсуд. Культурні права включають в себе свободу мистецтв і наук, свободу викладання і право на освіту, а також право на використання у всіх цих процесах своєї рідної мови. Все це узагальнено і взято на озброєння як демократичні цінності. Здавалося б чого ще не вистачає сучасній людині для життя і розвитку? За даними проекту DilovaMova.com, навіть самі просунуті в дотриманні прав і свобод людини країни не можуть похвалитися ідеальними умовами практичної реалізації цих прав для свого рідного суспільства, а що казати про ти країни, де демократичні цінності досить умовне поняття. Після закінчення Другої світової війни і спробі усвідомлення всіх жахів зневаги прав і свобод людини, які вона оголила, міжнародне співтовариство постаралося об’єднатися в цих загальнолюдських поняттях і Генеральною Асамблею ООН 10-го грудня 1948-го року була прийнята Загальна декларація прав людини. Пізніше, в 1950-му році всім зацікавленим державам і організаціям було запропоновано відзначати цю дату як всесвітній День прав людини. Відзначається щорічно відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/423 (V). У цей День ми приєднуємося до цієї ініціативи і бажаємо всім нам розуму і мудрості. Нехай наші права і свободи починаються з нашого дотримання їх по відношенню до наших ближніх! Слідуючи принципам поваги та активної громадянської позиції ми будуємо майбутнє не тільки для нас самих, але і для наших нащадків.




















Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.

Зображення
Докладніше