"Грудень на свята багатий"(народознавчий прогностик). 17 грудня-день пам'яті святої Великомучениці Варвари. Варвара народилася у знатній язичницькій родині, в місті Іліополі (на території сучасної Сирії), за часів римського імператора Максиміна (305-311 рр..). Батько Варвари Діоскор рано втратив дружину і був дуже прив'язаним до своєї єдиної дитини. Щоб вберегти дочку від небезпек та спілкування з християнами, він збудував для неї вражаючий замок, звідки Варвара виходила тільки з дозволу батька. Варвара часто дивилась на красу світу з високої вежі свого замку, і бажала дізнатися, який творець міг створити подібне. Приставлені до неї вихователі стверджували, що це зробили язичницькі боги, але дівчина не вірила цьому. З часом до батька Варвари стали все частіше приходити знатні наречені, що просили руки його дочки, але дівчина відкидала будь-які розмови про шлюб. Тоді Діоскор дозволив їй виходити з замку, сподіваючись, що це змінить її думку. Одного разу Варвара познайомилася в місті з місцевими християнками, які розповіли їй про Бога-творця всього сущого. В той час в Іліополі знаходився християнський священик, який видавав себе за купця. Варвара попросила у священнослужителя похрестити її і стала християнкою. Дізнавшись про хрещення Варвари, Діоскор розлютився. Він відрікся від дочки і видав її владі, дозволивши катувати її. Надалі, Діоскор сам вчинив над Варварою страту, обезголовивши її. Незабаром після цього його вразила блискавка. У VI столітті мощі святої Варвари були перенесені в Константинополь, а в VIII столітті – в Київ. Нині мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі в Києві, що належить Українській православній церкві Київського патріархату. Традиції на Святої Варвари Після хрещення Русі Варвара стала у східних слов'ян однією з найбільш шанованих святих. Православні просять її про захист від раптової смерті, позбавлення від хвороб та пом'якшення батьківського гніву. Молитву Варварі читають під час страшних гроз і блискавок. Варвару вважають своєю покровителькою будівельники, шахтарі та ремісники. В той же час, дівчатам в день Святої Варвари дозволялося лише шити і вишивати. Варвара особливо шанувалася вагітними жінками. Вважалося, що свята допомагає при важких пологах. На день Святої Варвари віруючі пекли пироги з маком. Часто пригощали пирогами худобу – вважалось, що вона буде краще плодитися. В Україні на Святої Варвари, крім того, варили кутю, узвар або компот. Прикмети на Святої Варвари День Варвари вважався днем «повороту до весни», незважаючи на те, що знаменував настання зимових холодів. З цього свята, як і з багатьох інших, наші предки намагалися передбачати погоду. Вважалося, що якщо в ніч на Варвари небо чисте – слід чекати холодів. Якщо на День Варвари тепло – можна чекати хорошого врожаю. Якщо дим з труби у Варванин день стелився по низу, можна чекати потепління. Люті заморозки на Варвари – до довгої і холодної зими. Чого не можна робити на Святої Варвари У день Святої Варвари для жінок вважалося гріхом прати, білити та місити глину, а також займатися іншими ремеслами. Дозволялося вишивати і ткати. На День Варвари у жінок було заведено йти за водою добре одягненими та зачесаними. На цій воді потім варили особливі каші або кутю.





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.