3 грудня- Міжнародний день осіб з інвалідністю. "Ми такі, як усі"(година толерантності). На жаль, наше життя не казка. Поряд з нами живуть люди, фізичні можливості яких обмежені. Вони погано чують або глухі, мають порушення мовлення або німі, погано бачать або сліпі. Є люди з обмеженими руховими можливостями або із затримкою розвитку. Люди з обмеженими можливостями – це ті, хто з певних причин не може повноцінно забезпечувати себе, доглядати за собою. До цієї категорії належать діти, люди пенсійного віку та інваліди. З усіх категорій осіб, які потребують соціального захисту, на особливу увагу заслуговують інваліди. Інвалідність може бути вродженою і набутою в результаті травм, інфекцій, побічної дії ліків. Проведення 3 грудня Міжнародного дня інвалідів направлено на звернення уваги до проблем інвалідів, захист їхньої гідності, прав і благополуччя. Суспільство повинно усвідомлювати переваги, які воно отримує від участі інвалідів в політичному, соціальному, економічному і культурному житті. На сьогодні в Україні є понад два з половиною мільйона людей, які потребують належного ставлення до себе – вони хочуть жити повноцінним життям, вільно пересуватися, не відчувати дискримінації у працевлаштуванні, мати змогу брати участь у соціальному та культурному житті. Відзначення Міжнародного дня інвалідів – справедлива шана суспільства та нагадування всім про обов'язок перед інвалідами, що потребують захисту та підтримки у цей непростий час. Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя, окремі трагедії, окремі людські надії на те, що все буде добре. Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я і не тільки 3 грудня, а й протягом усього року не забувати про те, що поруч із нами живуть інваліди, а вони потребують допомоги та уваги. Увага держави та милосердя, толерантність кожного з нас допоможуть спростити життя людей з обмеженими можливостями. Хочеться подякувати всім, хто опікується інвалідами. Адже надання їм щоденної підтримки й допомоги – реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього.











Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.