6 січня-185 років від дня народження Степана Руданського. "Чарівна скарбничка співомовок"(асорті співомовок). Народився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії. Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів’я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем. У 1852 році, перебуваючи в Кам’янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок. Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською. Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова. У Кам’янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав 6 балад, яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання. Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі. Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати. ПОЧОМУ ДУРНІ «Де бував-пробував? Розкажи, Іване!» «Та вже де не бував, всюди бував, пане! Був не раз у Криму, бував і в Полтаві, ходив раз у Москву, бував і в Варшаві». «А почім у Москві Дурні продаються?» «Та навгад не скажу, які попадуться: Як мужик — так мужик, його й не питають, а пани — все пани, з ціни не спадають!»






























Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.