Відвідали мистецький захід у центральній дитячій бібліотеці для дітей міста Чернівців "Казка на кінчику пензля", приурочений 110 річниці від дня народження Марії Приймаченко. Були приємно вражені креативністю та творчим підходом працівників та юних читачів цієї бібліотеки у підготовці, створенні та проведенні чудового мистецького дійства! Бажаємо і надалі такої творчоі наснаги нашим колегам!!!Марія Приймаченко народилася за різними даними 31 грудня 1908 або близько 12-13 січня 1909 року у селі Болотня на Київщині. За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт. Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. Протягом життя художниці її картини відвідали експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, численних республіканських показів мистецтв, а також побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті. Марія Оксентіївна і її постать оповиті химерними загадками та таємницями. Свої картини художниця завжди підписувала як Примаченко. Однак, вважається, що це зросійщена версія прізвища мисткині. В усіх державних нагородах її називають Приймаченко. Прізвище художниці нібито походить від слова «приймак» - що означає прийнятий син, чоловік. Сама художниця нібито іноді стверджувала, що в їх селі здавна казали не «приймак», а «примак», тому Примаченко – це правильна версія. На цій же позиції стоїть і дослідник Микола Жулинський. Але також є версія, що використовувати «більш російську» версію художниця почала лише у 1937 році, після успіху на кількох великих виставках – повернулася додому і почала підписуватися «по-городському». А Лесь Танюк пригадує свою розмову з художницею: - То ви, Маріє Оксентіївно, Приймаченко чи Примаченко? - Приймаченко, — без вагань відповіла вона. — Приймаченки ми, з приймаків. Батька мого Оксентія Григоровича дід з бабою у приймаки взяли, всиновили. А записали потім по-руському. Спортили.«Щоб не плакать, я сміялась…» У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла. Діагноз невтішний – поліомієліт. В подальшому усе життя мисткиня переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями. За спогадами сучасників, саме неможливість сповна працювати в полі з родиною дала дівчинці вдосталь вільного часу, і вона почала малювати. Порося за малюнки . Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Вчинок дівчини припав до душі усій околиці – незабаром її чекало перше замовлення. За розмальовку хати сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи.Художник має бути голодним. Історія про ліжко, патефон і Запорожець Дивовижно, але Марія Приймаченко з сином завжди жили у великій скруті. Все життя вони потроху будували будинок на своєму подвір’ї, бо в старій хаті, що дісталася художниці від батьків, ледве можна було жити. Марія Оксентіївна ніколи не брала грошей за картини – вона їх лише дарувала. Кіносценарист Олександр Рожен пригадує в інтерв’ю, що «Марію, здається, залякала влада». Він наводить історію, що оповів знайомий журналіст – нібито Марія Приймаченко виграла якусь вагому премію, однак коли він її зустрів – жінка була дуже засмучена, а невдовзі журналіст дізнався, що нагорода за премію передана у фонд миру. За весь свій вік художниця отримала від влади три подарунки. Після піврічного навчання у Києві - патефон і залізне ліжко. А у 1994 році Президент Леонід Кучма подарував Марії Приймаченко автомобіль Запорожець. Щоправда, машину її син просто поставив у дворі, попередньо віддавши сусідам шини. До слова, роботи художниці в фаворитах одразу у двох українських президентів – Леоніда Кучми та Віктора Ющенка.Приймаченко все життя малювала звірів, але ніколи не була у зоопарку. Їй порадили цього не робити під час її навчання у експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва. Буцім, щоб не зруйнувати її буйну уяву. Справжніх екзотичних тварин Марія вперше побачила лише у дуже дорослому віці - в цирку, куди її привіз видатний режисер Сергій Параджанов.Марії Приймаченко пощастило пізнати щастя і в особистому житті. На жаль, воно було недовгим. Під час навчання у Києві вона знайомиться зі своїм односельчанином, лейтенантом піхоти Василем Маринчуком. Закохані не встигли й побратися, як чоловіка призвали на фронт. Василь ще встиг отримати звістку про народження сина Федора і написати відповідь. Після цього зв'язок з ним обірвався. Марія Приймаченко ніколи не дізналася, де він похований. Художниці напередодні смерті коханого снився дивний сон: про сад, в якому все навпаки - коріння стирчить догори, а квіти ростуть в землю. Після загибелі Василя вона вишила скатертину чорними трояндами і накрила нею стіл. Ще довго по його смерті вона не братиме пензля до рук.







































Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.