13 лютого-250 років від дня народження Івана Крилова. "Жива мудрість Крилової байки"(виставка -байка). За все своє життя Крилов написав понад 230 байок, які в підсумку були опубліковані в 9 збірках, які виходили ще за його життя (з 1809 по 1843 рр). У дитинстві Ваня дуже любив всякі збіговиська, де завжди було багато народу. А будучи дуже міцним хлопцем для свого віку, він дуже захопився кулачними боями і бувало чимало випадків, коли Крилов виходив переможцем після бою з дорослими мужиками. У 1788 році помирає мати Івана Андрійовича. Тоді майбутній байкар бере всю опіку над молодшим братом на себе. І дбав він про брата як справжній батько. Незважаючи на те, що Крилов народився в бідній родині і нормальну освіту він отримати не міг, він дуже любив читати і як він сам говорив, його істинним учителем була батьківська валіза з книгами. Пізніше Крилов навіть працював у Публічній бібліотеці і пропрацював там близько 30 років і навіть став упорядником слов’яно-російського словника. Крилов ніколи не був одружений і своєю сім’єю не обзавівся, але ходили чутки, що від своєї кухарки у нього з’явилася позашлюбна дочка Саша, яку він навіть віддав в хороший пансіон. А коли кухарка померла, Іван Андрійович взяв Сашу під своє виховання і виховував її як дочку, і коли вона виросла навіть видав її заміж з хорошим приданим, а також заповідав її чоловікові все своє майно і права на свої твори. Крилов був азартний і любив грати в карти на гроші. Грав віртуозно, виграючи часом величезну купу грошей. Був період, коли було вирішено вислати його з обох столиць за непомірне захоплення картами. Крім того, пристрастю Крилова були півнячі бої, жоден з яких він намагався не пропускати. Крилов шалено любив дивитися на вогонь, особливо великомасштабний. І коли траплялася пожежа, то він намагався потрапити на неї, щоб особисто побачити величезне полум’я, поки його ще не загасили. Крилов був дуже гладким, але це не заважало йому бути досить дотепним. Одного разу, прогулюючись по саду, він зустрів невелику компанію молоді. Один з них, вказуючи на Крилова, випалив: «Дивіться яка хмара йде». На це Іван Андрійович відповів: «І справді, скоро дощ буде, а то дивлюся жаби расквакались». Крилов був знатним ненажерою. Він дуже любив їсти і їв при першій-ліпшій можливості. Одного разу він був на званому обіді у імператриці, але пізніше відгукнувся про цей обід вельми погано, так як порції були дуже маленькими і наїстися було просто неможливо. В останні роки життя Крилов отримав навіть чин Статського радника і до кінця життя він жив у прибутковому будинку Блінова на 1-й лінії Васильєвського острова. У ці роки він особливо розлінувався, став їсти ще більше і міг дозволити собі все, що завгодно. І він ані трохи не соромився бути ненажерою і ледарем. Крилов помер в 1844 році і спочатку припускали, що він помер від завороту кишок через обжерливість. Але пізніше з’ясувалося, що смерть наступила від двостороннього запалення легенів. Похорони Івана Андрійовича були дуже пишними і розкішними. Одним з тих, хто ніс труну був сам граф Орлов, який спеціально замінив одного студента, щоб особисто понести цю труну.



























Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.