"Мова барвиста, мова багата, рідна і тепла, як батьківська хата"(калейдоскоп висловів про мову). "Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”." Оксана Забужко * * * "Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші." Евлія Челебі * * * "Найбiльше i найдорожче добро кожного народу - це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування." Панас Мирний * * * "Мова - втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови..." Максим Рильський * * * "Мова - це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова - це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу." Олесь Гончар * * * "Людина, яка втратила свою мову, - неповноцiнна, вона другорядна в порiвняннi з носiєм рiдноï мови." Павло Мовчан * * * "Рiдна мова на чужинi Ще милiшою стає." Павло Грабовський * * * "Мова - це великий дар природи, розвинутий i вдосконалений за тисячолiття з того часу, як людина стала людиною." Кiндрат Крапива * * * "А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди." Тарас Шевченко. "Передмова до нeздiйсненного видання "Кобзаря" За матеріалами: http://lib.misto.kiev.ua/ * * * "Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх." Олесь Гончар * * * "Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта." Олесь Гончар * * * "Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній." Олесь Гончар * * * "Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві." Олесь Гончар * * * "Мова - душа кожної національності, її святості, її найцінніший скарб." Іван Огієнко * * * "Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я... " Іван Огієнко‎ * * * "Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості." Іван Огієнко * * * "Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування." Іван Огієнко * * * "Поки живе мова – житиме й народ, яко національність ... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань." Іван Огієнко‎ * * * "Відчуваю й усвідомлюю, яка це красива й легка мова." Іван Репін * * * "Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла." Микола Гоголь * * * "Скільки української мовної території, стільки й української державності." Іван Заєць * * * "Я дуже люблю ... народну українську мову, звучну, барвисту й таку м'яку." Лев Толстой * * * "Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї. Українська мова – божиста, богодана, богообрана." Мойсей Фішбейн






















Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.