15 лютого-Стрітення Господнє. "Весна з Зимою обнялась" (народознавча вітальня).15 лютого християни східного обряду святкують Стрітення Господнє. У 2019 році свято припадає на п'ятницю. Це одне із 12 найголовніших церковних свят у році, хоча і не є вихідним. Стрітення Господнє: історія свята Стрітення є сороковим днем після народження Ісуса Христа. У цей день Діва Марія принесла немовля в Єрусалимський храм на посвяту. Там новонароджений Ісус вперше зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною, які одразу ж впізнали у малюкові нового Месію.Старцеві Симонеону було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя. Побачивши Ісуса, він одразу ж заявив, що цей малюк – син Божий, спаситель людського роду. Його слова підтвердила пророчиця Анна. Стрітення офіційно почали відзначати у Візантійській імперії у 542 році за правління імператора Юстиніана. Свято символізує зустріч людства з немовлям Ісусом, зустріч Старого і Нового Завітів, а в народі також вважається, що в цей день зима зустрічається з весною. Саме слово "Стрітення" у старослов'янській мові означає "зустріч" або ж "радість".На Стрітення у церквах особливим чином святять воду і свічки. Стрітенська вода вважається такою ж сильною і цілющою, як і водохресна. Нею можна поїти хворих дітей, окропляти нові речі.Якщо на Стрітення з дахів звисали бурульки – їх збирали і розтоплювали, додаючи у воду. Таку воду вважали цілющою, здатною вилікувати як рани чи внутрішні захворювання, так і вберегти від злого ока і відьмацьких чар. Нею освячували воїнів перед битвою, господарі кропили худобу на першому вигоні, а пасічники окроплювали вулики в початку сезону. А Стрітенські свічки називали "громичними", бо їх запалювали під час грози, щоб уберегти будинок від біди. Освячену Стрітенську свічку запалювали, коли над домом гуляла страшна негода, коли виникали труднощі при пологах, коли у селі пожежа або катаклізм, коли людину схопить "чорна хвороба" (епілепсія), коли людина помирала (аби спокійніше перейти їй у світ інший).Це велике християнське свято, тож, у цей не можна лаятися, сваритися, прибирати, вишивати, прати, працювати в городі. Також не можна митися в лазні, оскільки це вимагає багато приготувань – колоти дрова, носити воду тощо.Також не радили на Стрітення вирушати у далеку мандрівку. Через мінливу погоду у цей період мандрівника могли спіткати різні неприємності, тож люди колись остерігались далекої дороги. Існувало навіть прислів’я: "На Стрітення вирушиш в дорогу – скоро додому не повернешся".




































Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.

Зображення
Докладніше