15 лютого-30-річчя здня виведення військ з Афганістану. "Війна в Афгані-незагоєна рана"(історичне дослідження). 15 лютого 2019 року минає 30 років з дня виведення радянських військ з Афганістану. Війна, розв’язана керівництвом Радянського Союзу заради контролю над частиною Центральної Азії, тривала понад 9 років. У ній брали участь більш ніж 160 тисяч українських військовослужбовців, понад три тисячі українських солдатів й офіцерів загинули. Донині десятки вважаються зниклими безвісти. Про це нагадують в Українському інституті національної пам'яті. У Радянському Союзі вшанування ветеранів війни в Афганістані стало продовженням ідеологічної лінії з вшанування ветеранів Другої Світової війни з відповідною героїзацією "воїнів-інтернаціоналістів". До цієї дати приурочувалися урочисті зустрічі, мітинги, відкриті уроки в школах, тематичні програми, де агресія Радянського Союзу представлялася миротворчою та гуманітарною місією. За інерцією, таке ставлення до війни в Афганістані зберігалося в сучасній Україні. Факт, що нинішня Україна стала жертвою російської агресії, спонукає до переосмислення подій тридцятилітньої давності, переконані в УІНП. Війна в Афганістані 1979—1989 років — військова агресія з боку Радянського Союзу, жертвою якої стали щонайменше півмільйона мирних жителів цієї країни. Також, це злочин СРСР проти військовослужбовців Радянської Армії (часто 18-20-річних), яких без згоди та відповідної військової підготовки відправляли на війну. На совісті керівництва СРСР загибель, поранення, хвороби та зламані долі тисяч цих людей. Тому цей день має стати днем пам’яті і визнання історичних помилок, щоб убезпечитися від їх повторення. "Пам’ятаємо, але не пишаємося. Це був один із злочинів комуністичного режиму, який забрав життя тисяч українців на чужій землі, за чужі ідеї та інтереси. Кожен, хто достойно пройшов через пекло Афгану, заслуговує на шану. Але згадування про радянську агресію проти іншої країни, особливо, в час коли жертвою агресії стала Україна — не привід для гордощів чи гучних святкувань", — переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. За що? За що так поступила доля з тобою, з ними – з багатьма? …Як приземлявсь «тюльпан» той чорний, То день не день ставав – пітьма! Єднаймось матері усього світу! Єднаймось проти зброї і війни! Хай сміються під сонечком радісно діти. Хай живими залишаться Ваші сини…
























Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

4 лютого -200 років від дня народження Божени Нємцової."У світі добрих казок"(виставка-представлення).Божена Нємцова — видатний чеський прозаїк XIX ст., майстер «сільської» прози. Вона відобразила у своїх творах не лише побут, а й світогляд селян Чехії та Словаччини, її творчість пронизана духом патріотизму та народності. Казки Нємцової, низка її оповідань і передусім повість «Бабуся» увійшли в золотий фонд чеської літератури. Нємцова народилася у Відні і була позашлюбною дитиною чеської покоївки Терезії Новотної та фірмана-німця Йоганна Панкла. Невдовзі після її народження батьки зареєстрували шлюб і переїхали в Ратиборжице (неподалік від м.Ческа Скаліце), де служили в герцогині Заганьської. Вихованням Божени переважно займалася її бабуся Магдалина Новотна, котра прищепила внучці не лише високі моральні ідеали, а й любов до народу, його побуту, мови, фольклору. Близькість до панського двору також вплинула на розвиток дівчинки, з одного боку, розвинувши її культурно, а з другого — дозволивши їй побачити всю повноту соціальних контрастів. Божена закінчила тільки початкову школу, але була досить добре освічена; гостюючи в родині панського управителя у Звалковицях, вона ознайомилася з німецькою літературою, передусім із творчістю Й.К.Ф. Шиллера. У 17 років її видали заміж за урядового чиновника Йозефа Нємеца, по суті, чужого їй за своїми інтересами та характером. Проте саме завдяки йому Нємцова, перебуваючи у Празі (1842—1845рр.), зблизилася з передовою творчою інтелігенцією, передусім з поетом В. Б. Небеским, під впливом котрого почала писати. Після 1848р. Й. Немец як чеський патріот зазнав гонінь; творчість Нємцової владі теж не подобалася. Подружжя з чотирма дітьми було змушене переїхати спочатку в Німбурк, а потім у Ліберец, у 1850 р. Нємеца направили в Угорщину. Нємцова з дітьми переїхала у Прагу, де прожила 12 важких років: помер її старший син Гінек, вона сама важко хворіла, до цього після звільнення чоловіка додалися матеріальні нестатки. Восени 1861 р. Нємцова поїхала у Літомишль. аби видати там свої твори; захворівши, вона повернулась у Прагу і там невдовзі померла. Справжнім її дебютом стали «Народні казки та легенди» 1845—1847рр. Неприховані симпатії до простого народу та неприйняття буржуазії спричинювали вкрай негативне ставлення до Божени буржуазної преси, з якою про творчість Нємцової полемізував на сторінках журналу «Ческа вчела» один із найзначніших тогочасних письменників К. Гавлічек. У роки глибокої особистої кризи, після смерті сина, Нємцова написала свій найкращий твір — повість «Бабуся», навіяну споминами про дитинство та її бабусю, про віднайдену радість творчості. Нємцова цікавилася українською культурою, зокрема народною прозою. У нарисі «Картини зі словацького життя « (1859) вона описала українські обряди — сватання та весілля. Елементи українського фольклору є у збірці «Словацькі казки та оповіді». Восени 1861 року залишила чоловіка й поїхала в Літомишль, але хвороба й фінансові труднощі змусили її повернутися назад. В січні 1862 року померла в своєму празькому домі «Коло трьох лип» на Прикопі, поховали її на Вишеградському кладовищі.

Зображення
Докладніше